«На початку 90-х до рук моїх потрапили перші (для мене) вірші Марини Брацило,-згадує запорізький поет Григорій Лютий.- Пам'ятаю, тоді вразив такий її рядок: «Ти шукав до підкови коня». Людина, далека від поезії, одразу зауважила б, що все відбувається навпаки – шукають підкову, коли є кінь, або був би гривастий, а підкова вже знайдеться. Але, як каже Ліна Костенко, «Поезія – це завжди неповторність, якийсь незнаний дотик до душі». У Марини не просто вірші, а саме Поезія! Неповторна, яка бере за душу, не залишає нікого байдужим після прочитаного..."
